Араука́рії - ще одна туристична перлина Донеччини!

Життя знову повертає мене до минулого... Мабуть, щось не доопрацювала. Десь років 10-12 тому ми готували спецвипуск журналу "Музеї України" - Музеї Донеччини.

Тоді я зацікавилась араукаріями - кам`яними деревами в Дружківці - свого часу я займалась палеонтологією і ці унікальні дерева не могли пройти поза моєю увагою.

В радянські часи до "кам`яного лісу" приїздили науковці всього світу - вивчали геологічні породи (для інформації: такі масштабні виходи араукарія зустрічаються лише в Амазонї, Африці, в Україні).

В 70-х роках ХХ століття, був заснований природничий парк місцевого значення. Але, належної охорони так і не зробили, хоча цей парк мав би отримати статус національного значення. Про це писали і краєзнавці Дружківки, і ми в Києві.

При Ющенку питання зрушилось, парком зацікавився і Тарута , і Гайдамака. Але, скоро робота припинилась - в Донецькій обласній адміністрації не знайшлось "штовхача", який би довів цю справу до кінця. Хоча поголос в області пішов про геологічну місцину - і мародери розтягнули унікальні рештки, пустили їх на сувеніри - на чорному ринку 1 кг закамянілої деревини коштує 50 грн.

Дільці роблять з них декоративні пластини, сувенірку, прикраси. В часи АТО про араукарії всі забули - в Клебан- Бику, на місці виходу кам`яних дерев, було розташоване мінне поле.

Після наших публікацій в журналі "Музеї України", скандалу, міни там зняли - я нещодавно особисто переконалася - обходила Клебан-Бик, вивчала виходи араукарію.
Життя мене знову звело з краєзнавцями,які добиваються гідної охорони "кам`яного лісу".
Знайомтесь - в.о. директора Дружківського історико-художнього музею Світлана Кривоносова, краєзнавець, художник і громадський активист. Чудовий фахівець і "лобіст" музейної справи в Дружківці. Вона одна із ініціаторів музеєфікації араукаріїв. Відбулась наша зустріч у Дружківці... Сподіваюсь, що ми плідно попрацюємо разом над цим питанням.