Неймовірний календар з українськими знаменитостями, вбраними в автентичні народні строї десяти регіонів України - такий подарунок на 2017 рік створила команда благодійного проекту «Щирі», присвяченого популяризації українського народного костюма. 

Проект мав неабиякий розголос у медіа, однак за зірковими обличчями моделей мало хто згадав про скромну "попелюшку" проекту, якій належить ключова роль у створенні всієї цієї краси, - стилістку з Кам'янця-Подільского Антоніну Белінську. Тоня охоче погодилась розповісти про тонкощі роботи з історичними костюмами.

«Щирі» - прекрасні й автентичні

У святковому вбранні Чернігівщини Ада Роговцева, її донька Катерина Степанкова та онучка Даша

 - Тоню, що це за дивовижний проект - «Щирі»? Хто придумав, і як тобі працювалося з цією командою? 

- Ініціатива проекту «Щирі» належить директорці ТЦ «Домосфера» Наталії Кравець та засновниці агенції «Gres Todorchuk PR» Яро­славі Гресь. 2014 року вони реалізували великий проект «Заквітчані» в рамках якого було задумано випустити благодійний календар «Щирі».

Від самого початку була ідея взяти українські корені, українську стилістику і зробити це сучасним, аби проект мав суспільний резонанс. При цьому хотілося уникнути чергової «шароварщини», натомість показати український одяг таким, яким він був насправді. 

У дівочому святковому вбранні Хустського району Закарпатської області Марічка Падалко

Я багато працюю з історичними костюмами. Наприклад, костюми в рекламах пива «Львівського» - моя робота. Ще навчаючись в інституті, проходила практику в музеях, і досить добре знаюся на українському одязі, завжди цим горіла. Тому, коли випала нагода використати свої знання, страшенно захотіла це зробити. 

- Наскільки я знаю, той перший календар від «Щирих» 2014 ро­ку мав просто шалений успіх… 

- Так, бо досі люди нічого подіб­ного не бачили. Весь тираж розкупили за декілька днів, було зібрано 200 тисяч гривень, які організатори передали «Волонтерській сотні». 

У святковому вбранні Чернівецької області Регіна Тодоренко

 Ми не просто показали костюми на моделях - ми показали, яка жінка прекрасна у цих строях. Адже жінка в усі часи прагнула виглядати красиво, жіночно. І насправді цей одяг ще треба вміти носити. Бо якщо взяти, скажімо, обгортку, то це просто шмат полотна, який обгортається навколо стану. Але там є багато нюансів, бо в різних регіонах це робили по-різному: закладали складки або підтикували один чи обидва передні кінці полотнища за пояс у різний спосіб, утворюючи «вуха», і так далі. Так само є різні способи підперізування крайкою (тканим поясом), характерні для різних регіонів. Крайка, якщо вона правильно закручена, виконує функ­цію корсета і тісно тримає стан. Одразу вирівнюється постава, і жінка почуває себе дуже стрункою і привабливою. Ще більше тонкощів із головними уборами. У нас на вдягання кожної моделі йшло близько години. 

Дизайнерам і не снилося!

- Ви справді використовували старовинний одяг, чи це реконструкції? 

У весільному вбранні Верховинського району Івано-Франківської області Ната Жижченко та Євген Філатов

.

- Це справді речі ХІХ - початку ХХ сторіччя. У мене є контакти з багатьма колекціонерами, етнографами, котрі не лише збирають одяг, але й досліджують його історію, пишуть дисертації. Звичайно, для першого проекту випросити костюми було дуже непросто, бо люди ще не знали, як це має бути. А вже цього разу все було геть по-іншому. До того ж, календар 2017 року робився у співпраці з Марією Квіткою та Українським Інститутом історії моди, що дало можливість за короткий час зібрати всі деталі костюмів та оригінальні прикраси до кожного строю. 

- А це точно не фантазії дизайнерів? Ці яскраві кольори, вінки з павичевим пір’ям, кілограми намиста на шиях… Це геть не вкладається у наше уявлення про український костюм. Є класична картинка: україночка, у вишиваночці, у плахті, у віночку чи хустині, на шиї кілька разків намиста - і то все… 

- Це справжні образи українців із десяти різних регіонів, відтворені за фотографіями, яких є досить багато і в колекціонерів, і в му­зеях. 

фото кінця ХІХ ст.

 

відтворений костюм

У попередньому проекті ми робили «візитівки» кожного регіону. Правда, прикраси, вінки, що не збереглися, відтворювали майстрині зі студії «Патока», майстерні прикрас «Маковія», майстерні «Ладосвіт». Вони робили саме реконструкцію, а не стилізацію. Знаєте, реальні види, форми й оздоблення головних уборів, особливо святкових, перевершують фантазію будь-якого дизайнера! 

Цього разу ми намагалися зроби­ти кожне вбрання ніби з однієї скри­ні, щоб це був певний регіон, на­віть певне село, і щоб весь одяг, прикраси, аксесуари повністю відповідали. Ми також доповнили всі костюми відповідним взуттям. У нас з’яви­ли­ся сімейні та весільні фотографії, отже, додався і чоловічий одяг. 

Фото початку ХХ ст.

 

відтворений костюм

Темою цього проекту став колір, адже в середині ХІХ століття на зміну натуральним прийшли анілінові барвники, і народний одяг просто вибухнув різнобарв’ям. 

До кожного костюма ми додали опис: звідки він, буденний чи обрядовий, вказали назву кожної деталі. Тобто, це не просто традиційний календар на один рік - це свого роду енциклопедія українського костюма, яку варто зберігати й переглядати. 

- Із чим виникло найбільше труднощів? 

- Шукаючи одяг по різних регіонах, ми зіткнулися з тим, що якщо у Західній і Центральній Україні є велика кількість матеріалу, то південь і схід - практично суцільна «біла пляма». Запоріжжя, Кривий Ріг, Миколаїв - про ці області в плані народного вбрання майже нічого невідомо, тому що місцеве населення бу-ло винищене, заселялися примусово переселенці, і традицію було втрачено. Натомість у Західній Україні та на Буковині, що довший час перебували у складі інших держав, збереглося дуже багато старовинного одягу і предметів побуту. 

Ми зачепили тільки маленьку частку всього розмаїття українського одягу, бо якщо взяти, наприклад, Покуття, то це територіально невеличкий регіон, але там кожне село - взагалі інша традиція. Так само й Буковина. Дивишся на вишиванку - і за кольором, і за технікою вишивки, і за орнаментом чітко бачиш, із якого вона села. Тобто, такі календарі можна випускати ще багато років, і жодного разу не повторитися. 

З вишиванками - перебір

- Тоню, який же костюм - твій улюблений? 

- Це неможливо визначити. Я не можу описати почуття, коли працюєш із речами, яким близько сотні років, коли розумієш, що чиясь прапрабабуся була колись молодою, планувала своє життя, вишивала собі весільну сорочку… Коли ти береш цю річ, то відчуваєш, що вона твоя, і дуже не хочеться її відпускати. Я чудово розумію колекціонерів, які останні гроші віддають, аби цим багатством володіти. 

- А ти сама колекціонуєш старовинний одяг? 

Художниця по костюмах Антоніна Белінська

- Ні, і це свідоме рішення. Був момент, коли починала збирати, і мене це почало «накривати». Та зібрати колекцію - це ще півбіди, адже за цими речами потрібно дуже добре доглядати, створити гарні умови для зберігання. На це потрібно мати і ресурси, і час. 

- А вишиванку носити любиш? 

- Взагалі-то ні. У нас уже перебір, люди одягають вишиванку де треба й де не треба, не вникаючи в її суть. Вважаю, що це неправильно. 

- Тоню, чи відомо вже, на що підуть кошти, зібрані з продажу календарів? 

- Так, об’їздивши велику кількість музеїв, організатори були прикро вражені їхнім станом і умовами зберігання цінних артефактів. Тому цього разу весь прибуток піде на підтримку двох етнографічних музеїв - у Косові та Новому Айдарі.

Ната Ярова